Насіння Люцерни, Тростянец

Компанія виробник насіння, реалізує якісне насіння багаторічних трав на посів. А саме: насіння люцерни (сорт Радуга, Надєжда), насіння конюшини ( клівер), насіння грястиці, насіння вівсяниці, еспарцет, суданська трава, суміші трав для пасовищ.
Насіння сертифіковане.
Якість гарантована.
Доступні ціни.
Компания производитель семян, продаст качественные семена многолетних трав на посев.
А именно: семена люцерны, семена клевера, семена овсяницы, эспарцет, суданская трава, травяные смеси для пастбищ и другие семена трав.
Все семена сертифицированы.
Качество гарантировано.
Доступные цены.
Походження. Люцерна — одна з найдавніших кормових культур. Дикі форми люцерни посівної поширені в Азії, Китаї, на Тибеті, Ка­вказі. Жовта люцерна в дикому вигляді росте повсюдно в Європі, в Україні, в Росії, Азії. Синя люцерна та її природні гібриди з жовтою у Європі з'явилися давно: спершу в античній Греції, куди вона була завезена з Мідії (Іран) персами під час воєн, які вони вели проти Греції (середина першого тисячоліття до н. е. ). Тому у Греції її нази­вали «медікай» — мідійська трава, а в античному Римі, куди вона потрапила з Греції, — герба медіка.

Назва «люцерна» вперше наведена в книзі Далишампа «Історія розвитку рослинництва» (1587). Паралельно вже араби (маври) за­везли люцерну в Іспанію під арабською назвою «альфальфа» (так вона і називається в арабській і англійській мовах). В Україну й Ро­сію люцерна потрапила з Азії, зокрема з Тибету, в першій половині XIX ст. Одну із форм тибетської (китайської) люцерни під назвою «му-сю» через Росію завезено в Європу. Із Франції, за даними С. М. Усова (1837), граф О. Г. Бобринський завіз насіння люцерни синьої на початку ХІХ ст. у Смілянський повіт Київщини (нині Чер­каська область). Тут висіяна люцерна перезапилилася з місцевою люцерною жовтою і далі розмножувалася як гібрид. Обмін насінням люцерни, як і інших культур, тривав і триває. Так, із США на почат­ку ХХ ст. до нас завезено люцерну сорту Грім, поліпшену потім Зай-кевичем на Полтавській дослідній станції. У США цей сорт був ви­тіснений двома сортами російської люцерни, які професору Ганзену

В організації насінництва люцерни треба зважати на те, що пе­ріод від відростання до достигання насіння першого укосу становить 125 — 145, другого 105 — 120 днів. Тривалість періоду відростання — цвітіння першого укосу 55 — 65, другого 30 — 35 днів. Масове цвітін­ня збігається з початком формування бобів у частини стебел у траво­стої, а в цілому період утворення бобів розтягується на 40 — 55 днів.

Для вирощування люцерни сприятливі практично всі ґрунтово-кліматичні умови України. При вапнуванні ґрунту її можна успіш­но вирощувати до широти Санкт-Петербург — Вологда. Проте най­більша продуктивність її при поєднанні оптимальних умов вирощу­вання (достатку світла, тепла, вологи й поживних речовин).

Найсприятливіша тривалість сонячного освітлення для люцерни в межах 16 год при інтенсивності 30 — 60 тис. люкс. При формуванні врожаю зеленої маси, а також насіннєвого травостою важлива не тільки кількість світла, а й глибина його проникнення в різні яруси посівів. Це якраз і визначає загальну продуктивність фотосинтезу асиміляційної поверхні листкового апарату. Тому в підпокривних посівах покривна культура повинна мінімально затіняти рослини люцерни, а її насінники мають бути зріджені, чого досягають за ра­хунок широкорядної сівби (від 60 — 70 до 90 см).

Рослини достатньо зимо- й морозостійкі — при відсутності сніго­вого покриву витримують морози до 20 — 25 °С, а якщо є постійний сніговий покрив — до мінус 40 °С. Гинуть посіви люцерни переваж­но внаслідок різкого коливання температури наприкінці зими, при утворенні притертої льодяної кірки, тривалому затопленні.

Незважаючи на те, що люцерна посухостійка рослина, вона добре реагує на зволоження. Вологість ґрунту при її вирощуванні треба підтримувати на рівні 70 — 80% НВ протягом вегетації. За цих умов основна маса коріння концентрується в шарі 0-70 см, формується високий врожай зеленої маси. При нестачі вологи в шарі ґрунту 0 — 100 см корені інтенсивніше ростуть углиб, внаслідок чого зни­жуються ріст рослин і врожайність зеленої маси.

Надмірне зволоження і близьке залягання ґрунтових вод (менше 1,5 м) від поверхні ґрунту негативно впливають на продуктивність і зумовлюють зрідження травостою.

Рослини люцерни формують велику надземну масу і кореневу систему, а також величезну листкову поверхню (100 — 125 тис. м2/га). У спекотні дні поверхня листків випаровує величезну кількість во­логи. Сумарне витрачання вологи з одиниці площі посіву люцерни більше, ніж у багатьох польових культур. Однак це компенсується могутньою кореневою системою люцерни, яка дає змогу використо­вувати вологу з глибини 3 — 4 м і більше.

Люцерна добре росте на чорноземах, каштанових, бурих, темно-сірих лісових ґрунтах. Малопридатні для неї торф'яники, неполіп-шені солончаки й солонці, глинисті, кислі, болотні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод.

За підвищеної кислотності ґрунту (рН < 5,5) люцерна росте пога­но, бульбочкові бактерії не оселяються на її корінні. Тому такі ґрун­ти вапнують, щоб одержати реакцію ґрунтового розчину, близьку до нейтральної. Для вапнування використовують доломітове борошно, мергель, подрібнений вапняк, дефекат, пил цементних заводів, мартенівські шлаки (табл. 36).

1. Орієнтовні норми внесення вапна в перерахунку на СаСО3 залежно від кислотності ґрунту та його механі­чного складу, т/га

Кислотність (рН соляної витяжки)
Механічний склад ґрунту

супіщаний легкосу-глинистий
суглинис­тий, важко-суглинис­тий

Менше 4,5 4,5-5,0 5,1-5,5 5,6-6,0
5,5-5 4 2,5-3 1-1,5
7-8 6-6,5 5-5,5 3-4

Слабке засолення ґрунту істотно не впливає на врожай­ність люцерни. Сильносолонцю-ваті ґрунти попередньо розсолю­ють (концентрація солей ґрунто­вого розчину має бути менше 1%).

Залежно від ґрунтово-кліма­тичних умов, спеціалізації гос-

подарств, структури посівних площ люцерну в чистому вигляді або в сумішах з іншими багаторічними травами вирощують переважно в кормових і ґрунтозахисних сівозмінах. У посушливих районах на суходільних землях під неї відводять запільні ділянки, вивідні клини в понижених місцях рельєфу з кращим природним зволо­женням, а також поля, прилеглі до зрошувальних систем або водойм, де можна організувати зрошення.

Ділянки інтенсивної культури люцерни можна закладати на польових землях, відведених під кормові сівозміни поблизу тварин­ницьких ферм.

Післядія люцерни на продуктивність наступних культур залеж­но від району вирощування, типу ґрунту й вологозабезпечення спо­стерігається упродовж 2-4 років.

Сорти, районовані в Україні: Веселоподолянська 11, один з висо­коврожайних сортів — Зайкевича, Надія, Херсонська 7, Херсон­ська 9, Райдуга, Ярославна, Полтавчанка. Сорти люцерни жовтої мають ще незначне поширення.

Перед висіванням насіння провітрюють, прогрівають, інокулю­ють, збагачують на мікроелементи (молібден, бор, марганець).

На корм люцерну сіють під покрив, без покриву, в чистому ви­гляді або в травосумішах звичайним рядковим способом з міжряд­дям 15 і 30 — 45 см (в посушливих умовах) зерно-трав'яними сівал­ками СЗТН-47, СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СУТК-47 та ін. Глибина загортан­ня насіння залежно від його типу — від 1 — 2 см (важкі запливаючі ґрунти) до 3 — 4 см (чорноземи, каштанові, швидковисихаючі ґрунти).

У всіх зонах оптимальна норма висіву люцерни 8—10 млн схо­жих насінин на 1 га, або 16 — 20 кг/га при 100%-й господарській придатності. При висіванні люцерни під покрив норму висіву по­кривної культури зменшують на 20%.

У сумішах із злаковими (стоколосом безостим, пирієм безкорене-вищним, вівсяницею лучною та ін. ) на схилах і в кормових сівозмі­нах висівають 12 — 14 кг люцерни, або 60 — 80% від норми висіву в чистому посіві. Насіння злакових трав у суміші може бути не більше 30 — 40% їх повної норми висіву. Це пояснюється тим, що вони інтен­сивно кущаться і при висіванні більшої кількості насіння можуть витісняти люцерну з травостою вже на другому році користування тр авосумішшю.

Люцерна економічно дуже вигідна кормова культура. Затрати праці на одиницю продукції при врожайності 350 — 400 ц/га зеленої маси в 2 — 3 рази нижчі, ніж при вирощуванні зернових. При врожаї зеленої маси 500 — 600 ц/га собівартість 1 ц корм. од. знижується в 3 — 4 рази проти зернових, а умовний рівень рентабельності стано­вить 280 — 320%.